Учасники з 50 країн зібралися на Літню школу теології 2025, щоб дослідити богослов’я міграції
Вступ: Коли переміщення та місія доповнюють одне одного
Літня школа Східноєвропейського інституту теології 2025 року об’єднала понад 300 учасників – науковців, практиків і богословів із більш ніж 50 країн світу – задля спільного осмислення одного з найгостріших богословських викликів нашого часу: феномена переміщення та діаспори в контексті Божої місії.
З 28 липня по 2 серпня учасники зібралися у віртуальному просторі, щоб дослідити тему “Світ зруйнованих кордонів: богословські погляди на вимушене переміщення та діаспору”. У центрі уваги – питання, як вимушена міграція не лише трансформує людський досвід, а й відкриває нові грані Божественного об’явлення.
Самі цифри промовисті. У сучасному світі, розділеному конфліктами й кризами, 122,1 мільйона людей були змушені залишити свої домівки – кількість, яка дорівнює населенню дванадцятої за чисельністю нації у світі. Серед них – 42,7 мільйона біженців, які перетнули міжнародні кордони, рятуючись від війни в Судані, Україні, Сирії та інших регіонах, охоплених насильством. Ще 73,5 мільйона – це внутрішньо переміщені особи, які стали вигнанцями у власних країнах. Тим часом 8,4 мільйона людей перебувають у тривожному очікуванні рішення про надання притулку – рішення, яке стане для них вирішальним: знайдуть вони новий дім чи залишаться у стані невизначеності.
І за межами вимушеного переселення – ще один масштабний рух: 304 мільйони людей у світі є міжнародними мігрантами, часто змушеними до цього економічною безвихіддю. Це – один із найбільших добровільних рухів в історії. Добровільний лише настільки, наскільки добровільно потопаючий тягнеться до рятувального круга.
Зміна клімату додає ще один вимір до цієї екзистенційної еміграції. Лише у 2023 році стихійні лиха — повені, шторми, посухи — змусили до переміщення 26,4 мільйона людей. Здавалося б, саме творіння відвертається від своїх мешканців, наче більше не витримує тягаря людського впливу. І прогнози не менш тривожні: до 2050 року до 1,2 мільярда людей можуть бути змушені залишити свої домівки через кліматичні катастрофи. Земля стогне, і цей стогін чутно у міграційних потоках, які не припиняються.
Але, як знову і знову переконувалися учасники школи, переміщення не є чимось зовнішнім або чужим у християнській історії віри – воно вплетене у її саму основу. Від першого вигнання, коли Адам і Єва стали першими біженцями, вигнаними з Едему, – до Божого заклику до Авраама: “Полиш свою землю і свій народ, полиш дім свого батька“; від історії Ізраїлю як народу у вигнанні – до досвіду самого Ісуса, який ще немовлям утікав із родиною в Єгипет. Біблійний наратив пронизаний темою переміщенням: не як випадковістю, а як дорогою до глибшого пізнання Бога.
Програма Літньої школи була зосереджена на осмисленні цієї богословської дійсності: у переміщенні – а може, саме в ньому – Бог об’являє Себе, перетворюючи те, що виглядає як глибока криза людства, на простір для зустрічі з Ним.
Огляд лекцій: Подорож через Святе Письмо, історію та сучасну кризу
Шестиденна програма зібрала п’ятнадцять провідних спікерів, які провели учасників через глибоку богословську подорож, що охопила різні контексти – географічні, культурні й конфесійні. Кожна презентація спиралася на багатий академічний й практичний досвід, водночас відкриваючи нові горизонти розуміння. У результаті постало всебічне, міждисциплінарне дослідження ролі переміщення в Божій місії.
Christopher J. H. Wright заклав богословський фундамент тижня, зосередившись на старозавітних імперативах щодо мігрантів та чужинців. У своєму аналізі біблійного терміна ger – прибульця, чужоземця – у книзі Второзаконня, він показав, що Божий народ покликаний до радикальної гостинності, яка ґрунтується на пам’яті про власне переміщення з Єгипту. Цей біблійний мандат – не просто етичний заклик, а глибока теологічна відповідь на досвід вигнання і прийняття. Саме ця тема стала червоною ниткою, що пов’язувала численні виступи протягом усього тижня.
Спираючись на біблійну основу, закладену Крісом Райтом, Diane Langberg перенесла дискусію у сферу людської душі, поділившись своїм понад п’ятдесятирічним досвідом терапії травми. У своїй доповіді вона розглядала питання: як жити з війною – і водночас знаходити надію. Її доповідь поєднала психологічну стійкість із богословською надією, створюючи міст між клінічною практикою та пастирською мудрістю. Її слова особливо глибоко відгукнулися в українському контексті, а також серед тих, хто служить у регіонах глобальних конфліктів, де страждання є щоденною реальністю.
M. Daniel Carroll R. зосередив увагу на міграції як на центральному мотиві біблійної розповіді. Він провів учасників шляхом від поклику Авраама залишити Ур, через вигнання Ізраїлю, аж до Великого Доручення, здійсненого в умовах діаспори. Його підхід дозволив побачити міграцію не як відхилення від Божого плану, а як ключовий інструмент у Його задумі. За Керроллом, мобільність людства не лише супроводжує історію спасіння — вона її формує.
Цю біблійно-історичну перспективу поглибив John Ahn, поєднавши давні та сучасні наративи переміщення. Його аналіз вавилонського вигнання VI століття до н.е. став основою для осмислення сучасних міграційних процесів. Особливо цінною стала його теорія поколіннєвої свідомості, яка пояснює, як різні покоління (перше, 1,5, друге й третє) по-різному переживають вигнання, скорботу та уявлення про дім. Ці інсайти стали надзвичайно важливими для пасторів, капеланів, служителів та усіх тих, хто працює серед переміщених осіб.
Ivan Rusyn переніс богословські концепції у гостру площину сучасної дійсності, зосередившись на українському контексті. Його дослідження Missio Dei та місії діаспори показало, як хвилі вимушеного переміщення українців після 2014 та 2022 років породили нові місіонерські можливості по всій Європі. Через цей аналіз стало очевидним: богослов’я не є відірваним від реальності – навпаки, воно життєво необхідне у відповідях на виклики, які постають перед Церквою у кризових ситуаціях.
Центральну богословську вісь тижня окреслило дослідження Барнабаса Аспрея про прийняття чужинця через призму досвіду Христа-біженця, описаного в Євангелії від Матвія, розділ 2. Його інтерпретація вигнання Ісуса в Єгипет як повторення вигнання Ізраїлю, а також як перегуку з вигнанням Адама з Едему, окреслила христологічну рамку для всього тижневого богословського діалогу. Аспрей запропонував глибоку тезу: Церква, як спільнота прибульців і чужинців, покликана приймати вигнанців так, як Бог приймає нас у Христі.
Погляд Булуса Галадіми розширив і географічні, і богословські горизонти учасників, представивши африканські роздуми про переміщення та божественну ініціативу. Спираючись на досвід Нігерії та інших країн Західної Африки, де конфлікти спричинили масові міграції, він висвітлив, як африканські уявлення про гостинність, стійкість і спільнотність відкривають нові місіологічні перспективи, без чого західне розуміння місії залишається неповним.
Alexander Negrov запропонував емпіричний погляд на розвиток слов’янського євангельського лідерства в діаспорному контексті США. Його дослідження показало, як богослов’я, духовна зрілість і особиста самодисципліна формують характер і служіння церковних лідерів у пострадянських іммігрантських громадах. Ці спостереження не лише висвітлили унікальні виклики, з якими стикаються ці громади, а й виявили ключові чинники ефективного служіння в умовах культурної та духовної багатошаровості діаспори.
Джегу Хенсілс кинув виклик традиційним парадигмам місії, стверджуючи, що міграційні потоки, а не інституційні ініціативи, є справжнім двигуном сучасного християнського зростання. На прикладах із Сьєрра-Леоне та ширшої африканської діаспори він продемонстрував, як Бог діє через переміщення людей, а не лише через організовані структури. Його лекція перенісла увагу з традиційного розуміння місії як “відправлення” місіонерів на “потік” людей, які несуть віру разом із собою, навіть у найскладніших обставинах.
Один із найгостріших і найбільш викривальних моментів тижня прозвучав у доповіді Мелоді Ваксмут, яка досліджувала досвід ромів під час європейських війн. Її дослідження викрило ієрархію гостинності, в якій різні переміщені групи отримують нерівне ставлення – залежно від расових, етнічних чи культурних стереотипів. Її виступ змусив учасників критично осмислити вибіркове співчуття й мовчазну згоду з дискримінацією, яка часто супроводжує реакції на міграційні кризи.
Cristian S. Sonea поділився практичним досвідом місії православної румунської діаспори в Західній Європі, досліджуючи вплив трудової міграції на формування особистої та суспільної ідентичності. Він прослідкував еволюцію від спорадичних служінь “на вимогу” до постійної пастирської присутності “поблизу”, запропонувавши модель сталого й глибокого залучення до життя діаспорних спільнот.
Міжконфесійний вимір опинився в центрі уваги, коли Ulrich Schmiedel представив результати багатоконфесійної співпраці з підтримки біженців через європейські кордони. Його досвід засвідчив, що релігійне розмаїття не лише не загрожує демократичним інститутам, а навпаки – зміцнює демократичну життєздатність. Це дослідження підтвердило ефективність міжконфесійного партнерства у кризових обставинах, спростовуючи поширені стереотипи.
Філософську глибину дискусії внесла Namsoon Kang, запропонувавши теоретико-політичний аналіз космополітичної гостинності. Спираючись на досвід переміщення в авраамічних традиціях, вона окреслила концепцію гостинності, яка охоплює “всіх і всюди”, спонукаючи учасників розширити розуміння християнського вітання та відкритості.
Robert J. Vitillo представив системні інституційні відповіді, розкриваючи католицькі підходи до підтримки переміщених осіб. У своїй презентації він поєднав богословські засади католицького соціального вчення з аналізом глобальних душпастирських програм Церкви, демонструючи, як структуровані конфесійні ініціативи можуть ефективно взаємодіяти та доповнювати низові форми гостинності.
Літня школа теології завершилася лекцією Юсефа Аль-Хурі, який зосередив увагу на палестинських християнах у Газі – спільноті, що протягом майже двох тисячоліть пережила численні імперські домінування. Прослідкуючи їхнє безперервне свідчення від апостольських часів першого століття через візантійський, ісламський, хрестоносний, османський, британський та сучасний періоди, він підкреслив, як криза 2023 року поставила під загрозу саме виживання цієї стародавньої громади. Його доповідь порушила важливі богословські питання щодо використання Святого Письма у колоніальних контекстах, ролі глибокої вкоріненості проти примусового витіснення, а також відповідальності глобальної Церкви у прояві солідарності з корінними християнськими спільнотами, які обрали залишитися поруч зі своїм стражденним народом, а не шукати безпечного прихистку за кордоном.
Висновок: Трансформовані богослов’ям переміщених осіб
Коли Літня школа наближалася до свого завершення, учасники зіткнулися з чимось набагато глибшим за академічні знання – із викликом, що вимагав відповіді. Свідчення, які вони почули, біблійні наративи, що їх простежили, та богословські рамки, які окреслили, пробудили в них незворотне усвідомлення. Незнайомці, про яких мовилося протягом тижня, перестали бути абстрактними поняттями – вони стали живими людьми, що дихають, плачуть, сподіваються, а їхні історії закарбувалися в серцях учасників, мов скалки.
Літня школа відкрила фундаментальну богословську істину, яку неможливо було проігнорувати: Христос завжди перебуває у стані переміщення, з’являючись у найнезручніших місцях. Віра постає як форма вигнання, а учнівство – як вічна міграція до Царства, яке вже присутнє серед людської зламаності й уразливості, проте ще не повністю усвідомлене. Зламані кордони – як зовнішні, так і внутрішні – які учасники досліджували протягом тижня, розвіяли ілюзію усталених богословських уявлень та комфортного християнства.
Але Літня школа не закликала до жалю і не пропонувала благодійності. Натомість вона поставила онтологічне питання, що пронизує саме серце християнської ідентичності: що означає бути християнином, коли сама суть християнства – це переміщення? Чи готові віруючі прийняти сутнісну безпритульність християнського буття у світі, розбитому гріхом і смертю? Чи вони надалі вестимуть нездійсненні проєкти етнополітичного одомашнення, що приречені на провал?
Ці питання не залишали учасників і на заключних сесіях: яке послання може запропонувати Церква системам, що породжують переміщення? Як довго громади здатні бути притулком для переселенців? І як віруючі відповідатимуть на присутність Христа серед переміщених – вірою, мудрістю та жертовною любов’ю?
Літня школа завершилася протверезним усвідомленням: хоча лекції добігли кінця, навчання учасників кризовому богослов’ю і дорогоцінній любові лише починається. Вони більше не зможуть ігнорувати вимушене переселення, коли воно має обличчя, ім’я, історію. Голоси, які відкрили перед ними глибинну істину, звучатимуть у їхніх серцях: наші зламані кордони руйнують ілюзію усталених богословських уявлень і водночас відкривають наше власне екзистенційне становище – пошук Царства Божого тут і тепер.
Святий Дух розриває завісу між академічним богословським дискурсом і живою реальністю країн, що постраждали від війни. Ми постаємо перед оголеною правдою: віра у сьогоденні – це вже форма вигнання, а учнівство – вічна міграція до Царства, яке хоч і присутнє серед нашого зламу, але ще не є повністю явним.
Літня школа Східноєвропейського інституту теології 2025 прагнула досягти своєї амбітної мети – залишити учасників із кардинально зміненим поглядом на переміщення: не як на перешкоду Божій місії, а як на її центр і сутність.
Озброєні біблійними основами, богословськими знаннями та практичним досвідом, ми сподіваємося, що учасники Літньої школи були належно підготовлені до відповіді на один із найважливіших викликів нашої доби – крізь призму віри, надії та жертовної любові. Літня школа теології завершилася, але наша спільна подорож до справедливого миру, щирої гостинності та повноти Божого Царства триває.
