У Варшаві відбулася конференція-консультація “Місія українських церков у європейській діаспорі”
Стратегічна конференція-консультація “Місія українських церков у європейській діаспорі”. Варшава, Польща, 2025. Фото: European Christian Academy.
12 –14 травня 2025 року у Варшаві відбулася стратегічна конференція-консультація “Місія українських церков у європейській діаспорі”, яка зібрала 24 учасники з України, Польщі, Німеччини, Литви, Молдови, Великої Британії та США. Подія об’єднала представників євангельських деномінацій, богословських освітян, пасторів та місіонерів для обговорення актуальних питань місії українських церков за кордоном у контексті війни та повоєнних перспектив. Консультація була організована спільними зусиллями низки міжнародних та українських богословських і місіонерських організацій, включаючи Європейську християнську академію, Східноєвропейський інститут теології, Scholar Leaders, Langham, Mesa Global, Chrzescijanska Misja Spoleczna Maranatha у партнерстві з Одеською богословською семінарією, Українською євангельською теологічною семінарією, Вільнюським теологічним інститутом і Міжнародним євангельським теологічним альянсом. Географія учасників охопила 7 країн, створивши міжнародний майданчик для обміну досвідом між представниками української діаспори та України.
Конференція-консультація “Місія українських церков у європейській діаспорі” була сформована навколо трьох ключових цілей. Перша ціль – створення простору для знайомства та налагодження зв’язків між викладачами богослов’я, які проживають у різних країнах Європи та зацікавлені у розвитку місіонального богослов’я для українських церков. Другою ціллю визначено об’єднання зусиль для спільного осмислення формування церковної ідентичності в умовах воєнного та майбутнього повоєнного періоду в діаспорі. Третьою ціллю передбачено започаткування функціонування спільного майданчика для регулярного обміну досвідом між богословами та церковними лідерами з України та діаспори, що мало б забезпечити взаємовплив та взаємозбагачення ідеями і практиками.
За результатами конференції тексти доповідей будуть опубліковані в осінньому числі “Богословських роздумів: Східноєвропейського журналу теології” про місію Церкви в глобальній діаспорі.
Офіційне відкриття конференції (12 травня) відбулося з вітальної промови Романа Соловія (ректор Східноєвропейського інституту богослов’я, регіональний редактор у Східній і Центральній Європі та Центральній Азії у Langham Literature), який концептуально оформив богословські виміри діаспорного досвіду українців. У своєму виступі він представив діаспору не просто як спільноту людей, що живуть далеко від своєї батьківщини, а як міст, що поєднує українське коріння з новими реаліями життя за кордоном, підкреслюючи при цьому ключову роль церков у збереженні ідентичності та об’єднанні українців.
Роман Соловій виклав основні ідеї теології діаспори, розкривши їх особливу актуальність у контексті російської агресії проти України. Він запропонував розглядати досвід переміщення не лише як трагедію, але й як формативний духовний досвід, що відкриває простір для нового богословського осмислення, духовного зростання та переосмислення ідентичності. Особливу увагу він приділив питанню збереження культурних, духовних та національних особливостей у чужому середовищі, наголошуючи на унікальності перебування між двома світами – батьківщиною та країною проживання, що створює особливу перспективу “погляду зі сторони”. За його словами, діаспорний досвід сприяє розвитку емпатії до інших маргіналізованих груп і поглибленому розумінню механізмів виключення та дискримінації. Важливим аспектом теології діаспори Соловій назвав теологічне осмислення надії на повернення на батьківщину та її відбудову.
У контексті російської агресії проти України Роман Соловій також підкреслив актуальність осмислення вимушеного переселення мільйонів українців, що стало найбільшою хвилею біженців у Європі з часів Другої світової війни. Для тих, хто змушений був покинути батьківщину, особливо гостро постає питання збереження української ідентичності. Водночас дистанція, створена вимушеним переселенням, дозволяє по-новому поглянути на українські національні та богословські наративи, очистивши їх від імперських нашарувань. Соловій наголосив, що українці в діаспорі стають свідками страждань свого народу перед світовою спільнотою, що має біблійні паралелі з пророчим служінням. Теологія діаспори, за його словами, пропонує ресурси для підтримки надії на справедливий мир, відбудову країни та повернення додому. Крім того, вона дозволяє критично проаналізувати богословські виправдання агресії через концепцію “русского мира” та протиставити їм конструктивне богословське бачення. Особливого значення в умовах діаспори набуває розвиток міжконфесійної співпраці між різними християнськими традиціями України перед лицем спільної загрози.
Завершуючи свій виступ, Роман Соловій наголосив, що теологія діаспори пропонує українцям не лише інструменти для осмислення травматичного досвіду війни та переміщення, але й ресурси для трансформації цього досвіду в нове богословське і місіональне бачення, яке може збагатити як українську богословську думку, так і глобальний богословський дискурс у контексті місії Бога і діаспори.
Другий день (13 травня) включав чотири тематичні сесії. Володимир Убийвовк (президент Європейської християнської академії) виступив з доповіддю “Церква як місія”, проаналізувавши три моделі церков у діаспорі: ті, що зберегли пострадянську модель; ті, що комбінують дві культури; і ті, що прийняли форму місцевих церков, зазначивши, що остання модель найбільш успішна місіологічно. Він розглянув кризові явища в суспільстві та церкві, включаючи проблеми структурного гріха, руйнування інституту сім’ї, страх нового та нестачу підготовлених служителів, та запропонував рекомендації щодо місіональної відповідальності церкви.
Володимир Убийвовк, президент Європейської християнської академії. Фото: European Christian Academy.
Іван Русин (президент Української євангельської теологічної семінарії) представив доповідь “Українська церква – це кінцева мета чи етап на шляху до церкви для всіх?”, розглянувши природу діаспори з біблійної перспективи. Особливий інтерес викликало представлення міграції як форми існування Божого народу та паралелі між євреями біблійної діаспори та сучасними українськими громадами. Концепція “плинної місіології” та бачення “церкви з українським корінням, але для всіх” стали ключовими темами дискусії.
Іван Русин, президент Української євангельської теологічної семінарії. Фото: European Christian Academy.
Олександр Гейченко (президент Одеської богословської семінарії) у доповіді “Церква, суспільство і віра, надія і любов” зосередився на викликах для переселенців у категоріях часу. Він представив концепцію церкви як спільноти, де віра дає розуміння випробувань, надія – перспективу майбутнього, а любов – силу для подолання труднощів, та запропонував ідеї створення діяльнісних спільнот серед українських теологів у Європі.
Олександр Гейченко, президент Одеської богословської семінарії. Фото: European Christian Academy.
Ростислав Ткаченко (науковий співробітник Східноєвропейського інституту теології і викладач Української баптистської теологічної семінарії) завершив день доповіддю “Граматика та риторика травми”, поєднавши теоретичне осмислення травми з практичними підходами до її подолання через богословську рефлексію. Він представив богослов’я як мову для артикуляції травматичного досвіду та наголосив на ролі богословської освіти у формуванні ресурсів для зцілення колективних травм українців.
Ростислав Ткаченко, науковий співробітник Східноєвропейського інституту теології і викладач Української баптистської теологічної семінарії. Фото: European Christian Academy.
Третій день конференції, 14 травня, був присвячений стратегуванню і темі “Роль богословської освіти у формуванні сучасної еклезіології українських церков діаспори”. Фасилітаторами сесії виступили Еван Хантер (віце-президент Scholar Leaders) і Тарас Дятлик (регіональний директор Scholar Leaders; консультант Mesa Global, віце-президент Східноєвропейського інституту теології). Учасники конференції-консультації були розподілені на чотири робочі групи, кожна з яких напрацьовувала відповіді на вісім стратегічних питань щодо місії українських церков у європейській діаспорі:
Конференція-консультація завершилась колом заключних рефлексій, де учасники ділилися думками про майбутнє місіонального служіння в діаспорі. Вони підкреслили потребу в подальших подібних консультаціях та створенні українського компендіуму про діаспору. Важливою темою стала емоційна напруга між українцями з України та діаспори і пошук шляхів до глибшого діалогу.
Учасники відзначали цінність спілкування в атмосфері вразливості, важливість роботи з особистим травматичним досвідом і потенціал міжденомінаційної взаємодії. Прозвучали нагадування про необхідність турботи про служителів діаспори, які теж виснажуються через бікультурне середовище, та важливість підтримки, що допомагає переосмислити статус переселенців від “біженців” до “людей, які знаходять себе”.
Один з учасників підсумував обговорення трьома ключовими словами: спільнотність, своєчасність і консолідація, наголошуючи на потребі розвитку освіти для служителів. Ті, хто служить в Україні, маючи родину за кордоном, говорили про пошук балансу, а переселенці ставили відверті питання: “Чи ми ще брати чи вороги, чи можемо разом служити Богу?” У цих обговореннях відчувалася не так впевненість у відповідях, як усвідомлення початку шляху, і глибинне відчуття “буття-між” – країнами, ідентичностями, минулим і майбутнім – що дуже точно відображає екзистенційну сутність діаспорного досвіду.
Протягом трьох днів спільного пошуку лунало багато фундаментальних питань, які зазвичай залишаються за межами офіційних обговорень, але становлять основу духовної ідентичності переселенця і біженця. Ці запитання відображають не лише особисті переживання учасників, але й глибокий богословський виклик, що постав перед українською церквою в умовах масового переміщення через війну. Вони не мають на меті отримати швидкі відповіді, а радше окреслюють той духовний та інтелектуальний простір, у якому має формуватися і розвиватися нове діаспорне богослов’я українських церков.
Чи можливо зберегти себе, відкриваючись іншому? Де межа між вкоріненням і відчуженням у чужій землі? Чи можемо ми бути свідками своєї культури, не перетворюючись на музей минулого? Як розмовляти двома мовами – не лише вербально, але й духовно – не втрачаючи автентичності голосу? Хто ми в травмі розділення – вигнанці, свідки чи пророки? Чи здатні почути одне одного крізь кордони і досвіди – ті, хто пережив бомбардування, і ті, хто пережив відірваність? Як загоїти рану, що проходить не тільки через тіло народу, але й через душу Церкви? Як перетворити травму на свідчення, а пам’ять на місію, а не на мур? Як трансформувати гнів у творчість, а біль у співчуття? Як говорити світу мовою Євангелія через досвід власної Голгофи? Чи здатні наші богословські семінарії народити нові парадигми з досвіду бездомності? Як підготувати пастирів, які бачать обидва береги розділеної ріки? Чи може діаспора стати не периферією, а новим, ще одним центром богословської думки? Чи може розсіяння стати зібранням? Яке слово має сказати українська церква світові після досвіду переміщення, руйнування та протистояння злу? Як із “буття-між” – між країнами, між ідентичностями, між минулим і невідомим майбутнім – може народитися богослов’я надії для розділеного народу?
Загалом, конференція-консультація “Місія українських церков у європейській діаспорі” відкрила унікальний простір для осмислення переміщеності та розділеності як богословського виклику і місіональної можливості. У діалозі між тими, хто залишився, і тими, хто полишив батьківщину, народжується розуміння, що українська церква в діаспорі, перебуваючи в цій унікальній позиції “буття-між”, несе подвійне покликання: бути свідком страждання свого народу і водночас трансформувати цей досвід у місіональне свідчення, зрозуміле для інших культур. Такий підхід дозволяє не просто зберегти ідентичність, але й переосмислити її в новому контексті як дар і відповідальність перед лицем світу, що часто забуває мову страждання і надії. Ця консультація стала важливим кроком на шляху до реалізації цього покликання, об’єднавши теоретичні і богословські рефлексії з практичними стратегіями та заклавши фундамент для майбутньої співпраці між церквами України та діаспори у сфері розвитку богословської освіти. Однак вона є не крапкою, а лише першою літерою у новому алфавіті діаспорного богослов’я, яке ще має бути написане спільними зусиллями тих, хто, опинившись між світами, має сміливість запитувати і творити «все нове» в контексті глобальної місії Божого Царства.
Тарас Дятлик, віце-ректор із розвитку та міжнародного співробітництва Східноєвропейського інституту теології, керівник відділу з соціальної роботи ScholarLeaders International, консультант з питань богословської освіти Overseas Council-United World Mission.
Фото: European Christian Academy.