Джошуа Серль і Dnipro Hope Mission про поїздку в Україну
Засновник і член опікунської ради Dnipro Hope Mission Джошуа Серль ділиться роздумами про свою першу поїздку в Україну з початку повномаштабного російського вторгнення. Він зустрівся з партнерами-баптистами, які служать на передовій.
Нещодавно я повернувся з України, де очолював невелику команду, яка відвідала партнерів по служінню нашої британської благодійної організації Dnipro Hope Mission. Хоча я відвідував Україну десятки разів, це був перший раз після повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року.
Кілька днів, які ми провели в Україні, мали величезний вплив на всіх нас. Це був феноменальний досвід, який змінив моє життя, і глибоко зворушливий час спілкування. Це був перший раз, коли всі наші партнери по служінню зібралися разом, щоб зустрітися, поділитися, поміркувати і дати один одному розраду та підбадьорення.
Попри те, що уряд Великобританії рекомендує відмовитися від будь-яких поїздок в Україну, ми вирішили ризикнути заради особистої зустрічі з нашими друзями. Ми змогли зустрітися в місці, яке відносно не постраждало від війни. Після довгої подорожі потягом ми перетнули кордон і нас тепло зустрів наш гостинний друг, пастор Валерій. Ми забронювали готель, в якому було достатньо кімнат для всіх 23 партнерів по служінню, а також для нас шістьох з команди DHM. Нас пригостили розкішною вечерею і опісля ми провели вечір разом у молитві та поклонінні.
Радісна зустріч команди DHM та українських партнерів по служінню в перший спільний вечір.
Це була дуже емоційна зустріч з нашими українськими друзями, за яких ми постійно молилися, але з якими не могли зустрітися більше року.
Одним з таких друзів був Олексій, який був менонітським пастором, але зараз працює військовим капеланом на передовій, підтримуючи духовно сотні українських військових. Олексій був у смертельній небезпеці, коли його місто було окуповане російською армією. На щастя, йому вдалося втекти. Ми були дуже раді бачити його живим і здоровим.
Радісна зустріч Джошуа і Олексія.
Серед наших партнерів по служінню є кілька баптистських служителів з Дніпропетровської та Донецької областей, які служать як капелани українським військовим. Ми попросили наших українських друзів поділитися тим, як вони пережили минулий рік з моменту російського вторгнення, а також обговорили, як ми можемо найкраще підтримати їхню роботу на Сході України.
Член команди DHM і служитель Роджер Мерчісон провів сесію на тему “Як долати травму”.
Ми хотіли, щоб наші партнери почувалися вільно і могли б поділитися своїми травмами. Багато з пасторів, з якими ми зустрілися, були явно травмовані тим, що вони пережили минулого року.
Мене вразило те, наскільки сильно війна домінувала в кожній розмові і в кожній молитві. Було дуже боляче чути свідчення баптистських пасторів, які зі сльозами розповідали про дійсність на “нулі” (точка безпосереднього контакту з російськими окупантами).
Один баптистський пастор розповів, як він потішав смертельно пораненого молодого солдата, молячись за нього, коли юнак, кличучи маму, стікав кров’ю на його руках.
Пастор Сергій Р. і його брат оплакують втрату командира підрозділу солдатів, якими вони опікуються.
Один з наших партнерів, пастор Сергій Сизоненко з баптистської церкви в Дніпрі, емоційно розповів про свого молодого сина, який служить в ЗСУ і нещодавно отримав серйозну контузію, коли поруч розірвався російський снаряд та вбив іншого солдата всього в декількох метрах від нього.
Пастор Сергій Сизоненко, обласний служитель Дніпропетровського обласного об’єднання ВСЦ ЄХБ, розповідає про свого сина Марка, який служить в ЗСУ.
Ще один з наших партнерів по служінню, пастор Саша, поділився своїм нещодавнім досвідом служіння військовим капеланом на передовій в місті Бахмут. Він допомагав вивозити важкопоранених українських солдатів до польового шпиталю, розташованого відразу за основною лінією фронту в місті.
У госпіталі він бачив молодих чоловіків у розквіті сил, які прибували до лікарні з найжахливішими пораненнями. Роль Саші полягала в тому, щоб бути напоготові в операційній лікарні, якщо хірурги покличуть його і скажуть, що, на жаль, вони більше нічим не можуть допомогти, і попросять Сашу помолитися за вмираючого солдата.
Поки Саша розповідав, я зробив запис у своєму щоденнику: “Саша і наші друзі на передовій на сході України майже щодня переживають справжнє пекло. Вони потребують нашої підтримки і солідарності.”
Пастор Саша був нагороджений відзнакою “Герой віри” на знак визнання його мужності та служіння.
Посеред тяжких розмов та роздумів про війну, ми намагалися урізноманітнити наше спілкування моментами розваг та відпочинку. В суботу вдень ми здійснили екскурсію до місцевого українського ресторану, який мав колекцію костюмів у стилі традиційного українського сільського життя.
У цій поїздці мене найбільше зворушив момент, коли я відійшов від групи і спостерігав за нашими партнерами по служінню, які приміряли костюми, сміялися, жартували, фотографувалися. Мені спало на думку, що ці друзі, напевно, не мали причин посміхатися протягом останнього року.
Джошуа з пастором Олександром та його дружиною Юлією. Олександр є старшим пастором Царичанської баптистської церкви. Він доглядає за важкохворими пацієнтами в сусідньому будинку престарілих на сході України.
Того суботнього вечора ми вручили нашим українським партнерам сертифікати, які відзначали їхню мужність та героїчні зусилля, спрямовані на порятунок незліченних життів та полегшення страждань тисяч людей, чиє життя було зруйноване варварським російським вторгненням. Сертифікати були професійно оформлені, і на кожному з них були підписи президента та генерального секретаря Баптистського союзу Великої Британії.
Команда DHM була приємно здивована, коли наші українські друзі подарували нам великий український прапор, на якому були написані короткі подяки та привітання від солдатів, медиків та капеланів, які служили в підрозділі з міста Дніпро. Цей підрозділ нещодавно брав участь в обороні Бахмута.
Міша та його дружина Таня подарували команді DHM прапор, який підписали медики, капелани та військовослужбовці однієї з українських військових частин з Дніпра.
Я не пригадую такого зворушливого і підбадьорливого часу, сповненого духом християнського спілкування, як той, яким ми насолоджувалися з нашими українськими друзями того суботнього вечора.
У неділю вранці, коли ми були в Україні, наші друзі запросили нас взяти участь у богослужінні в місцевій п’ятидесятницькій церкві. Було дуже приємно стояти пліч-о-пліч з українськими братами і сестрами по вірі і разом поклонятися Богу, прославляючи Господа прекрасною українською мовою!
Поклоніння під час недільного ранкового богослужіння в п’ятидесятницькій церкві.
Один з членів нашої групи, Ян Стекхаус (старший пастор баптистської церкви “Міллмід”, Гілфорд), виголосив дуже зворушливу і сильну проповідь на 22-й псалом “Господь – пастир мій…”
Ян звернувся зі своєчасним словом підбадьорення до наших українських друзів, нагадавши їм про Божий захист і рятівну силу, а також про достатність Його благодаті у важкі часи. Навіть коли Божий народ в Україні йшов через холодну і темну долину тіней, Бог не залишив Свій народ, але ніс його через біль і вів до світла.
Ян проповідує на Псалом 22.
Готуючись до від’їзду з України того недільного дня, я був вражений свідченнями наших українських друзів, які говорили, що ця зустріч була для них, як бальзам на рану. Для більшості наших партнерів це була перша можливість з початку війни відволіктися від потреб інших і присвятити кілька днів роздумам про себе.
Вони мали можливість поділитися не лише своїми травмами, але й надіями та мріями про майбутнє України. Один з пасторів поділився тим, що попри жахи війни дедалі більше українців навертаються до Бога.
Кілька наших українських друзів також розповіли, як багато для них означає знати, що люди за межами України (у Великій Британії, США та інших країнах) солідарні з ними і моляться за них кожен день.
Поїздка залишила у мене декілька вражень. Я був вдячний чудовій команді DHM, яка була готова піти на зважений ризик і поїхати в Україну. Кожен з них чудово виконав свою роль і відповів нашим українським партнерам з глибиною мудрості та співчуття, яка походить тільки від Святого Духа. Проте ці результати були б неможливими без молитовної підтримки всієї команди DHM і наших численних друзів і спонсорів, які молилися за нас, поки ми були в Україні.
Опікунська рада Dnipro Hope Mission. DHM благословенна дивовижною командою опікунів та волонтерів.
Перш за все, я був вдячний Богу за кожного з друзів, яких ми зустріли в Україні. Моє захоплення народом України завжди було величезним, але після цієї поїздки воно стало безмежним. Я знову пообіцяв собі зробити все, що в моїх силах, з Божої ласки, щоб любити і служити Його народу в прекрасній країні-Україна, яка стала моїм духовним домом.
Поїздка утвердила моє відчуття Божого покликання служити Україні.
Хоча Україна вже не з’являється в новинах так часто, як на початку війни, її потреби сьогодні такі ж величезні й нагальні, як і будь-коли з моменту російського вторгнення. Я молюся, щоб баптисти у Великій Британії та в усьому світі мали мужність підтримувати наших друзів в їхній боротьбі за справедливість і мир, що дається дорогою ціною.
Коротке відео про поїздку з фотографіями та відеозаписами від партнерів DHM можна переглянути нижче:
Джерело: Baptists Together
